Велопохід "Велодень на "горищі" або на Чатир-Даг на велосипеді". Крим 2013

Почалося все ще до нашого першого в цьому році виїзду в Крим. Розмовляли ми з Електриком по телефону і він, між справою, повідомив мені що хтось десь пропонує поїхати в кінці травня в Крим і покататися по горах. На гірський Крим я вже давно поглядав, але ми все якось його більше уздовж моря обкатували. А тут пропозиція заїхати в гори. Гріх було відмовитися від такої пропозиції. Я, за великим рахунком, нічого до пуття не зрозумів куди, коли і з ким планується їхати, але свою згоду дав.

Минуло близько тижня, знову дзвонить Електрик, каже треба їхати квитки брати. Ну клас, думаю, нарешті-то всі разом зустрінемося і проясниться куди ми їмо. Так і сталося. На вокзалі зустрілися всі учасники заходу.

Організовував поїздку Рінат Кадєєв і брав з собою весь персонал магазину Джайнт (того який на Кулика) Дениса (Denis XC) з Миколою, Електрика і мене (був ще один передбачуваний учасник, але він буквально за два дні до старту спіткнувся і так невдало, що не міг одягнути кросівок на забиту ногу).

В основних рисах, все зводилося до наступного. У ніч з 24 на 25 травня вантажимося в поїзд Хмельницький-Сімферополь. Приблизно в 8,30 ми в Сімферополі. Там перевантажуємося в тролейбус і їдемо до Зарічного. У Зарічного збираємо вели звертаємо в бік Мармурового і їдемо в Алушту через Чатир-Даг. На Чатир-Даг піднімаємося з західної сторони. Чекаємо на захід сонця і вночі спускаємося в Рясне. Ночувати вирішили в приватному секторі, щоб не тягнути на собі намети зі спальниками. Вранці в Алушту купатися і тральчиком до Сімферополя, а від туди на Одеському поїзді додому.
(на жаль, дата поїздки збіглася з нагоди всеукраїнського велодня і було дуже важко вибирати куди поїхати. Але потім думка про те, що велодень можна святкувати в будь-якій точці земної кулі, а зустріти захід на Чатир-Дазі можна тільки там, перемогла і вирішив все-таки їхати в Крим.)

Рінат закінчив організаційну зустріч далеко не оптимістичними розповідями. Основне зводилося до того, що нам треба буде спочатку заїхати на нижнє плато (висота приблизно 900 м), а потім на верхнє (ще +500), а потім на вершину Еклізі-Бурун (ще+ 100-150) і, що їхати у нас отримати мало, в основному будемо дертися по камінню вгору, спускатися будемо теж по камінню, тільки, на відміну від підйому, вночі. І особливо звертав нашу увагу на те, що доріг буде дуже мало і всі дороги, які нам попадеться на шляху, суцільно складаються їх здоровенних гострих каменів для їзди абсолютно не придатних. І що це не жарти, що треба поставитися до цього серйозно і, що треба реально оцінювати свої сили, і тра-ла-ла і тро-ло-ло... Ми його слухали і, як і годиться справжнім веломужикам, сміялися та жартували .

Чесно скажу, після розповіді Ріната про рельєфі маршруту в шлунку почало щось крутитися і ворушитися проштовхуючи до голові думки типу "а може ну його нафіг". Але гордість і жаба про витрачених на квиток грошей) не дозволила відмазатися від поїздки.
Як б то ні було рано-рано-рано вранці 25 травня в 3,20 всі ми завантажилися в поїзд Хмельницький-Сімферополь і в 8,30 були в Сімферополі на вокзалі.

Дуже швидко перевантажилися в тролейбус. На всякий випадок наполмню, що в тральчик більше чотирьох велов не пускають, тому ми домовилися прямо з водієм (5грн/вів+5грн/осіб) і залізли в один тролейбус всі разом.

і близько 11,00 ми були в Зарічному.
Швидкі збори

і в дорогу


Все було чудово, тільки трохи напружували важкі, майже чорні, хмари попереду і сильний зустрічно-боковий вітер. А так як прогноз погоди на цей день передбачав невеликий дощ з грозою то підстави напружуватися були. Забігаючи наперед скажу, що з погодою дуже пощастило (якщо не враховувати вітер). Цілий день було хмарно і це рятувало нас від спеки і від перевитрати води.

Заїхали в с. Мармурове. Тут у місцевому ресторанчику поповнили запаси води і сфоткалися з опудалом кабана


Відчутний підйом почався відразу на виїзді з села. Але тяжкість підйому компенсувалася видами, що відкриваються. Їхати було неможливо, так як всі краси хотілося зафіксувати на фото і ми більше стояли чим їхали






Доїхали до кордону. Перекусили і набрали води.

І знову наверх. Дорога ще нормальна, але все частіше ухил такий, що їхати вже не виходить

Ну, і як завжди, чим вище тим красивіше навколо


І ось так ми трохи їхали, трохи йшли, багато фоткались і непомітно виїхали на нижнє плато

І побачили перед собою верхнє плато в повній красі

Види чудові. Охаем, ахаем і багато фотографуємося.



Дуже сильний вітер. Всі одягли ветровки. А у вітрівці як з вітрилом. Особливо це відчувалося коли стоїш біля обриву і раптом порив вітру, так здавалося здує.

Знайшли улоговинку і сховавшись в неї від вітру добряче пообідали і трохи відпочили

(а заодно ховалися від лісників які на бобиках возили екскурсії) перед штурмом верхнього плато і вершини Еклізі-Бурун (1527 м). Її вже добре видно.

І почався найважчий етап підйому. Спочатку ще можна було їхати то котити вів поруч з собою


тільки потім штовхати

а потім тільки нести

Ухил практично 45 градусів.

Стежка вузька. Каміння, кущі заважають. Або ти по стежці а вів поруч, або вів по стежці, а ти поруч. І так, і так незручно

Та й так багато ходити ми не звикли. Добре, що з собою намети/спальники не тягнули, а то довелося б два рази підніматися, спочатку з велами, потім з рюкзаками.

Майже годину підйому і ми на верхньому плато.

Красотища!!!


Вершина ось вона - рукою подати.

Не зупиняючись вперед.

Залишилося трохи.



І ось вона вершина!!! УРА !!! МИ ЗРОБИЛИ ЦЕ!!!






Описувати те, що ми побачили, я не зможу. Самі залазьте і все побачите.





Згадали і про велодень. Хлопці ми подумки були з вами  

В наших планах було дочекатися заходу і поки ми його чекали облазили всі околиці, залізли в печеру



знайшли в ній сліди перебування наших земляків

Час минав, сонце сідало. Сильно похолодало. Поодягали всі свої речі у кого які були. А Електрик навіть в чохол від велосипеда замотався і став схожий на німецького танкіста замерзаючого під Сталінградом .

Дочекалися заходу


і вниз.
Для мене це був якийсь жах. Уявіть собі гірку висотою 1,5 км (звертаю увагу, що не довжиною, а висотою) і вона вся кам'яниста кам'яниста. І камені не тільки маленькі, але і величезні трапляються. Та стежка, чисто умовна. А все це на фоні повної темряви і невеликого плямочки ліхтарика. Рінат намагався трохи знімати, але потім перестав мучитися (вибачте, що відео на боці - не знаю як повернути)

Рінат попереду (так як тільки він знав дорогу), слідом Електрик. Електрик з Рінатом молодчаги - летіли вниз як божевільні і пішки практично не йшли. За ними Коля з Денисом і за ними вже я. Ми більше пішки. Коля з Денисом тому що вели шкодували (у них вони картоновые), а я тому, що мені страшно було . Ну не для мене такі дороги і тим більше такі спуски. Гальма не відпускав всю дорогу.

На одній з ділянок Колі набридло ходити пішки і він вирішив рвонути слідом за Електриком з Рінатом. Але поїхав трохи не по стежці і раптом понісся вниз зі страшною швидкістю. І метрів через десять-двадцять побачив перед собою громатдые камені. Ми цього не бачили (темно адже навколо), але дуже добре чули. Коли Коля якимось дивом зупинився, то далі він знову пішов пішки .

Нарешті в'їхали в ліс. Там з дорогою було набагато краще. Нормальна вкатана грунтовка. Але адже ми були в лісі вночі. А в лісі і палиці на дорозі валяться можуть і гілки і навіть колоди. А ніч їх бачиш тільки коли вони перед самим велосипедом з'являються. І ось в один такий колода Коля і втулился. І, головне, все їхали і проїжджаючи його (воно лежало перегородивши всю дорогу, але оснавалось трохи місця щоб його об'їхати) кричали іншим про це колоді. На щастя, Колін політ пройшов без наслідків. Тільки кермо трохи звернув.

Знову вниз. Як вже дістав цей спуск. Коли на деяких розвилках зупинялися, то відчутно пахло паленими гальмівними колодками. Ніколи не думав, що буду сумувати за підйомами. Іноді було їдеш і тут попереду начебто подъемчик невеликий. Думаєш клас, зараз гальма відпущу. Доїжджаєш до цього "подъемчика" гальма відпускаєш, а вів замість того щоб сповільнитися, навпаки вилітає вперед як ракета. І виявляється це не підйом був, а спуск. Правда не якийсь крутий.
І так ми летіли вниз летіли і так мене задовбав цей спуск, що передати не можу. Краще б я ще раз на цю гору піднявся.
Але все коли-небудь закінчується і настав час закінчитися і цього спуску.

Ми дісталися до Рясного і вирушили на нічліг. Ще з дому ми зателефонували і забронювали пару кімнат у невеликому готелі. Тому без зайвих розмов в душ, пити чай і спати.
Вранці підйом, швидкі збори

сніданок і в Алушту.
По дорозі постійно озиралися і нас розпирали емоції коли ми бачили де ми вчора були.

До Алушти доїхали без пригод.

В Алушті спустилися на набережну, викупалися, подивилися на "тюленів" лежать на пляжі і не поспішаючи попрямували на тролейбусну зупинку. І весь час ми бачили те місце де ми були вчора

Знову посадка в тролейбус.


У Симфере пробіглися по магазинах для закупівлі провізії і завантажилися в поїзд. І до пів на одинадцяту ми були в Херсоні. Ось так пройшов наш велодень. Начебто і все.

Спасибі Електрику, Миколі і Денису за компанію і величезне спасибі Рінату за організацію цього минипохода.
Покатушка вдалася. Все було просто супер і мені дуже сподобалося. Хочу ще .